Формування та функціонування Батурина у XVII–XVIII століттях перебувало у прямій залежності від його фізико-географічного середовища. Розташоване на стику трьох природних зон, місто отримало унікальні топографічні переваги для фортифікації та економічного розвитку. У цій статті історикиня Наталія Саєнко аналізує структуру палеоландшафту Батурина, особливості гідрографічної мережі Сейму, локальні дрімоніми та торговельно-транспортну систему, яка перетворила місто на ключовий осередок регіону.
Природні умови та топографія Батурина: від рельєфу до торгівлі
Містобудівний розвиток Батурина нерозривно пов’язаний із унікальними ландшафтними та фізико-географічними особливостями місцевості. Місто виникло на стику трьох природних зон – південно-східної частини Чернігівського Полісся, Північно-Придніпровської терасової низовини та Північно-Полтавської лісостепової височини.
Заплавний ландшафт довкілля сформувався під впливом річкових процесів: це алювіальна низовина з розлогим надзаплавно-терасовим лесовим плато, що творить характерну панораму Батуринщини.
Щоб відтворити палеоландшафт – довкілля ранньомодерного Батурина – дослідники долають чимало труднощів, адже картографічні джерела тих часів не збереглися. З іншого боку, через відносно помірне антропогенне навантаження місцевий історичний рельєф тривалий час залишався сталим і значною мірою дійшов до наших днів.
Особливості рельєфу та батуринські «гори»
Ключовою географічною віссю Батурина є річка Сейм, яка прорізає територію міста з південного сходу на північний захід. Долина Сейму має чітку структуру: це високий лівий берег, мальовнича заплава з мережею стариць, проток і озер, та пологий правий берег. Такий рельєф традиційно зумовив поділ поселення на дві топографічні частини – нагірну та заплавну.
У районі Батурина висота прибережної тераси сягає від 20 до 35 метрів. Крутосхили долини Сейму прорізані мисоподібними виступами – саме з цими природними підвищеннями пов’язані найдавніші поселення на території міста. Будучи виразними просторовими домінантами, вони й визначають обличчя місцевого ландшафту. Батуринці традиційно називають ці виступи «горами», хоча, як влучно зауважив ще Олександр Шафонський, у прямому сенсі вони ними не є.
Назви батуринських «гір» змінювалися упродовж століть, зберігаючи пам’ять про господарів садиб, ремесла та міські осередки: Гончарівка (Тепловка, Городок), Семенкова (Пекарня), Базарна, Покровська, Горбанівська.
- Гончарівка: Тут колись існувало давнє поселення ремісників-гончарів. У другій половині ХVІІІ ст., коли гетьман Кирило Розумовський подарував частину цієї землі своєму раднику Григорію Теплову, у побут увійшов новий топонім – Тепловка. Південну частину Гончарівки у ХІХ–ХХ ст. частіше називали Городком, пам’ятаючи про залишки укріплень заміської садиби гетьмана Івана Мазепи.
- Семенкова гора: Лежить на північ від Гончарівки й відокремлена від неї Чорною річкою. Назва походить від прізвища Семенок. У ХХ ст. цю територію нерідко іменували Пекарнею через роботу Батуринської хлібопекарні.
- Базарна гора: Посідає центральне положення на плато. Саме на цій найвищій ділянці тераси, яка півколом виступає в заплаву Сейму, й зародилося історичне ядро Батурина. З середини ХVІІІ ст. тут вирував торг, від якого й пішла сучасна назва.
- Молокозаводська гора: Розташована на північ від центральної частини, назва виникла у другій половині ХХ ст.
- Горбанівка: Лежить далі на північ, відрізана від центральних «гір» ярами. Топонім побутує з ХVІІ ст. і зберігає ім’я козака Горбаня.
Простір плато глибше в території міста порізаний ярами та балками, найбільшою з яких є долина колишньої Чорної річки. Основний рельєф міського плато формують шість головних ярів: Гончарівський, Семенків, Степанівський, Базарний, Ченчиків та Горбанівський.
Лісові масиви та їх використання
Через відсутність картографічних джерел ХVІІ–ХVІІІ ст. сьогодні практично неможливо точно реконструювати межі та площі лісових масивів. Проте писемні джерела зберегли низку дрімонімів – давніх назв лісів. Станом на 1750 р. у документах фіксуються: Григоровщина, Орликовський, Кухаровський, Крамарський, Коротиковщина, Нестеровський, Реєнтовщина, Бутовщина, Максимовський, Целюриковщина (назви вказують на власників угідь).
Власної деревини для масштабного будівництва в Батурині бракувало. Тому як для поновлення міських мурів наприкінці ХVІІ ст., так і для «національного строєнія» за гетьманування Кирила Розумовського в середині ХVІІІ ст., ліс доводилося сплавляти Сеймом із Путивльських земель.
Річка Сейм, переправи та господарство
Точне русло Сейму ранньомодерної доби відтворити складно. Долина річки біля Батурина сягає близько 1 км завширшки й здавна вирізняється мережею проток, рукавів та стариць. Сучасне річище має характерний меандровий малюнок, а швидкість течії коливається від 0,3–0,4 м/с до 0,7 м/с на перекатах.
У заплаві на північ від Батурина виділяється кілька «островів»-підвищень. Вони слугували орієнторами для облаштування переправ та осередками млинарського промислу. На берегах «островів» зводили водяні млини та валюшні, які існували до середини ХХ ст.
У ХVІІ–ХVІІІ ст. Сейм був мілководним і ставав суднохідним лише під час весняних повеней. Опис розливів залишив краєзнавець П. Скокан:
«Під час розливу він [Сейм] стає доволі широким, з’єднуючи воєдино всі протоки і, до того ж, часом буває надто бурним. Тоді сполучення з Матіївкою… здійснювалося за допомогою порому, дубків і човнів… Після паводків обриси берегів іноді помітно змінювалися із-за ерозії…»
Своєрідна гідрографія правого берега зумовила виникнення двох давніх передмість: Городищечка (навпроти Базарної гори) та Матіївки (на північному пагорбі).
Ґрунти та сільське господарство
За спогадами Миколи Костомарова (1878 р.), при наближенні до Батурина ґрунт стає піщаним, а сам Батурин стоїть на супісках. Загалом земельний покрив був неоднорідним:
- Південно-західна околиця та південно-східний напрямок (до с. Митченки): піщані, сіро-піщані та сірі ґрунти.
- Центральна частина: супіски на плато та лесоподібні суглинки на схилах ярів.
- Південний напрямок (до с. Городище): родючіші сірі, сіро-чорноземні та чорноземні ґрунти.
- Західний напрямок (до с. Обмачів): важкі глинисті землі («в суху погоду і обухом не розіб’єш»).
- Правобережжя Сейму: невисокої якості землі «по грудках», заливні сінокоси по обидва береги річки.
Про стан шляхів восени 1805 р. німецький лікар Отто фон Гун згадував, що на Київській вулиці Батурина була така багнюка, що в ній застрягали коні.
Торговельне значення та шляхи сполучення
Економічне піднесення Батурина у ХVІІ–ХVІІІ ст. забезпечувала торгівля. Місто розбудовувалося на перетині п’яти торговельних магістралей:
- Південно-західний: Борзна – Ніжин – Київ (вихід на південь та Запорожжя).
- Північно-східний: Кролевець – Глухів – Москва.
- Західний: Нові Млини – Сосниця – Чернігів.
- Північний: Короп – Новгород-Сіверський.
- Північно-східний: Конотоп – Слобожанщина.
Перші два шляхи мали стратегічне значення, виводячи купців до країн Європи та Московської держави. Переправу через Сейм забезпечували сезонні дерев’яні мости, греблі, броди, пороми та санні шляхи взимку.
Висновки
Природні умови стали вирішальним чинником формування Батурина у ХVІІ–ХVІІІ ст. Рельєф визначив фортифікацію та розселення, Сейм надав гідросиловий потенціал для млинарства, а розташування на перехресті шляхів перетворило місто на ярмарковий осередок. Унікальність батуринського палеорельєфу полягає в тому, що завдяки помірному антропогенному навантаженню він значною мірою зберіг свої первинні обриси до наших днів.
Наталія Саєнко, історикиня Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця»
Головне фото: Стариця Сейму біля Тепловки у Батурині. Фото початку ХХ ст. Зібрання Національного заповідника «Гетьманська столиця».
